Овіяний легендами хотин.

         Багатьох відвідувачів цієї прекрасної фортеці найбільше цікавить питання: "Звідки взялася пляма на мурі? Коли вона з'явилася? Чи, може, це замок починає руйнуватися?" Мешканці Хотина радо розповідають про це гостям. І кожного разу це інша історія. Найрозповсюдженішою версією є така:

         Уже довгий час тривала облога замку татарами. Захисники мужньо трималися, але надто їх мучила спрага, адже на той час у фортеці ще не було криниці. Та у лавах захисників була надзвичайно хоробра дівчина. Вона зуміла зробити вдалу вилазку вночі і набрати у глечик води з струмка, що протікав біля замку. Та коли вона вже поверталася із водою, її помітили і смертельно поранили. Але в тендітному тілі був сильний український дух. Завдяки йому дівчина знайшла в собі сили пораненою донести рятівний для захисників фортеці глечик з водою. І на руках в одного з вояків вона померла. І на тому місці, де вона стояла, коли пролунав постріл, досі мокра пляма. Багато хто навіть стверджує, що вона - у формі глечика.

         Існує ще й інша версія походження мокрої плями:

         Ця історія сталася, коли замком володів відомий магнат, який мав дочку. Та дуже жадібним він був. Заради багатства міг віддати щастя одиначки. Отож знайшовся заможний претендент на її руку. Лише не на серце... Бо серце (як завжди буває в легендах і не тільки в них) вона давно віддала іншому. Проте батько був надто жорстокий і силою намагався віддати доньку заміж. Та вона ніяк не хотіла підкорюватися йому і надалі відмовлялася від заміжжя з нелюбом. Розсердився тоді батько і наказав живцем її замурувати в стінах замку. Не протестувала вона, лише сльози повсякчас котилися по її красивому обличчю. Досі вона там плаче, аж на стіні видно мокру пляму, яка утворилася через гіркі щоденні сльози.

         Фортеця наче виросла з землі, як дерево, як трава, і без неї цю місцевість не можна уявити, бо, здається, замок був тут і буде завжди.

         Замок, у якому знімалося багато фільмів, розташований у місті Хотині Чернівецької області. Це містечко одне з найстаріших в Україні і має вже 1003 роки. У кінці X століття за князювання Володимира місто входить до складу Київської Русі. Отож одним із його фортифікаційних оплотів стає замок у Хотині. Як завжди, обирали місце, що його оберігала природа. Тож замок зводять на горбі висотою 20 метрів, з одного боку якого протікає ріка Дністер, а з другого є каньйон струмка. На той час фортифікаційні споруди споруджувались з дерева та землі. Ці матеріали недовговічні, тому те укріплення не збереглося. Припускають, що воєводу, який займався будівництвом замку, називали Хотін (слов'янське Хотін - "жаданий", "бажаний").

         Від 1199 року Хотин входить до складу Галицько-Волинського князівства (до того часу входив до складу Теребовлянського, Галицького). Цим укріпленням деякий час владарює князь Данило Галицький. Він зі своїм сином Левом будують замок уже з каменю, щоб його не руйнували стінобитні та каменеметальні пристрої. Мур, що огороджував замок, був висотою близько 7,5 метра. Приблизно в той же час була зведена кам'яна церква.

         Замок часто переходив у руки загарбників. Зокрема, приблизно 1340 року фортифікаційне укріплення стало власністю Угорського королівства, а від 1359 року - Молдавського князівства.

         Першим документальним свідченням про Хотин є "Список руських градів далеких і близьких", писаний, ймовірно, в 1394 році. А вже в документі від 1408 року Хотин виокремлений як державна митниця.

         Вперше стіни фортеці захищали від експансії турецького війська у 1476 році. Та не розрахували бусурмани своїх сил і не змогли захопити могутню захисну споруду.

         Неприпустиме сталося у 1538 році. Польське військо (очолював граф Ян Тарновський) після двотижневої облоги перейшло до радикальних заходів. Вони підкопали замок і підірвали його. Внаслідок цього були зруйновані Надворотна та Південно-Східна башти, а також східна стіна. Проте, зважаючи на важливість цього форпосту, незабаром все відбудували, з'явилася нова башта - Надворотна.

         У 1600 році в цьому замку переховувався молдавський князь Єремія Могила із братом Семеном (батьком Петра Могили), коли фортецю взяв у облогу таласький князь Михай (він хотів таким чином захопити й Молдавську країну). Проте стіни та мури замку знову не дозволили цього зробити.

         Вересень - початок жовтня 1621 року - найвизначніший період для фортеці. Саме тоді і укріплення, і місто стали свідками Хотинської війни, під час якої запорозькі війська гетьмана Петра Сагайдачного билися з турецько-татарською навалою. І навіть разом із армією союзників українців було удвічі менше, ніж вояків війська султана Сулеймана. І лишень завдяки патріотизму, бажанню вберегти свою землю від спустошливих набігів ворога їм вдалося перемогти. Боровся проти загарбників і Петро Могила, якому тоді виповнилося лише 24 роки, і батько майбутнього гетьмана України Пилипа Орлика.

         Уже в 1673 році 40 тисяч турків, які на той час перебували у Хотині, зазнали поразки від 30-тисячного польсько-литовського війська. Тож надалі замок перебував у руках поляків.

         І лише у 1699 році за умовами Карловицького миру місто переходить від Речі Посполитої до Молдавського князівства. Від 1712 року у фортеці розташувався турецький гарнізон. Приблизно тоді ж почали будувати нову фортецю у формі прямокутника. Оточували фортецю земляні вали з сімома бастіонами, на яких стояли далекобійні гармати. Всередині побудували палац, казарми, мечеть, пекарню, лазню, конюшні.

         У хотинській фортеці 5 башт: Північна (найбільша, площею 12 на 18 метрів), Надбрамна, Східна, Південно-Західна та Комендантська. Саме з Північної башти велися бої, там 3 яруси бійниць. З усіх башт є вихід на бойовий майданчик, що розташований по периметру. Майданчик захищений зубцями. З нього на голови нападників лили окріп та кидали каміння. Вхід до замку пролягає через Надбрамну вежу. Сьогодні хотинське фортифікаційне укріплення складається з цитаделі (власне замку) та залишків нової фортеці.

         Замок виявився прекрасним актором, адже його знімали у багатьох фільмах, зокрема:

"Гадюка" (1965, режисер Віктор Івченко),

"На війні як на війні" (1968, режисер Віктор Трегубович),

"Захар Беркут" (1970, режисер Леонід Осика),

"Стріли Робіна Гуда" (1975, режисер Сергій Тарасов),

"Русалонька" (1976, СРСР, Болгарія, режисер Володимир Бичков),

"Д'Артаньян і три мушкетери" (1978, режисер Георгій Юнгвальд-Хількевич),

"Балада про доблесного лицаря Айвенго" (1983, режисер Сергій Тарасов),

"Чорна стріла" (1985, режисер Сергій Тарасов),

"Хотин" (1992, режисер Костянтин Крайній),

документальна стрічка "Яса" (1993, за романом Юрія Мушкетика),

"Хотин" (2001, Німеччина, режисер Ерік Райсиг).