ХОТИНСЬКА ФОРТЕЦЯ

        Сучасний Хотин - тихе, миле одноповерхове буковинське місто, непримітне, навіть непоказне. Та приїздять сюди звідусіль і митці, і допитливі туристи - нескінченний людський потік, неначе на прощу до святого місця. У деякому сенсі тут і є святиня - велична Хотинська фортеця, яку оспівано в десятках художніх творів, в літературі, кінематографі. Нині на території фортеці діє Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця» поруч з яким розпочалось будівництво готельно-ресторанного комплексу «Фортеця Гетьманів», що стане його гармонічним доповненням, і в стінах фортеці повторно оселиться минуле завдяки експозиціям різних історичних часів та народів. 

         Навіть якщо зроду не бували у тутешніх місцях, щойно покажуться абриси кам'яних мурів - переживете дежа-вю: усе - знайоме. Нічого дивного, Хотинська фортеця - заслужена декорація численних історичних кінострічок і радянського, і українського, і російського кінематографу. У 2003 році видатний польський режисер Єжи Гофман висловив намір знімати у Хотині стрічку про війну 1621 року, коли українсько-польське військо зупинило під цими стінами турецькі номади, що сунули на Європу. О, скільки славних воїнів, мудрих полководців, подвигів, зрад та смертей бачили кремезні хотинські камені! Жаль, що камені не можуть говорити. Хоча якщо напружити уяву ...

        Минаєте рів, проходите через браму - і зупиняєтеся, вражені краєвидом. Більш ніж на кілометр тягнуться кам'яно-земляні укріплення. Внизу, на скелястому мисі – замок з подвір'ям, оточений товстелезним земляним валом з бастіонами. Сорокаметрові замкові стіни прикрашає орнамент з червоної цегли - немов по¬дільська вишиванка. Це територія так званої Нової фортеці. Колись тут були комендантський двір, казар¬ми, майстерні, конюшні, бані, склади... До нашого часу збереглася лише кам'яна церква Олександра Невського, збудована у 1835 році для російського гарнізону. Нижче храму - колишня військова школа, зліва - руїни міна¬рету - «сувенір» від турецьких завойовників (шкода, що не лишилося й сліду від їхніх славетних висячих садів).

       Ледь чутно скрипить дерев'яний міст - єдиний шлях до фортеці, зітхає, неначе йому сотні літ. Ні, він новинка: його відновлено у 1969-му. Та є тут і справжні «старики»: пінки та колодязь на Подвір'ї воїнів, Комендантський палац та Північна вежа на Княжому дворі. Стіни пала-вкриті суцільним двоколірним орнаментом, «витка¬ним» з червоної цегли та білокам'яних блоків, а портали і вікна оздоблено вигадливим різьбленням. За турків у ньому розміщувалися турецькі бані, басейн та гарем. Не віриться, адже будівля не така вже й велика.

       Якщо піднятися на бойовий майданчик фортечної стіни, усе фортифікаційне «господарство» - як на долоні.

       Он - найбільша з башт, Північна, з трьома яруса¬ми бійниць, схожих на замкові щілини, та з шатром-пірамідою. Там - ще башти: Надбрамна, Східна, Ко¬мендантська і Західна. З усіх є виходи на захищений триметровими кам'яними зубцями бойовий майдан¬чик, що тягнеться вздовж оборонної стіни. Ці мури не раз чули прокльони від тих, хто намагався взяти їх штурмом...

       А далі, бачите? То будинок старої хотинської мит¬ниці. Які багаті ярмарки проходили тут за молдавсько¬го князювання!.. А там... А ще...

       Про все б дізнатися, торкнутись кожного камін¬ця - а раптом минуле покажеться з несподіваного боку, раптом фортеця розкриє саме тобі якусь ніким незнану досі таїну, раптом... Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця» - то наче незавершений історичний роман: сюжет вже до¬статньо насичений подробицями, майстерно виписані характери головних та другорядних героїв, чудово ви¬кладено атмосферу часу... Та варто лише зайти в «Фортецю Гетьманів» - на Вас чекають герої середньовіччя: Ян Собеський зі своєю світою, Петро Сагайдачний з хоробрими козаками, молдавські воєводи, російські полководці, турецький Султан та Паша. Експозиції та інтер’єр фортеці перенесуть Вас без машини часу в інші епохи, в інші культури, де Ви зможете побачити та відчути 1000 літню історію Хотинської фортеці.