Екскурс в історію
Софія Глявані-де Вітт-Потоцька
Народилась: 1766року
Померла: 1822 року
Її тричі продавали й купували, через кохання до цієї жінки будували міста й парки, втрачали голову й батьківщину, йшли на зраду й підступи… Софія Глявані-де Вітт-Потоцька буля дитям своєї епохи – манірною, велелюбною і жорстокою.
Зірка паризького бомонду "la belle Phanariote" (прекрасна фанаріотка – вона родом із Фанаре, провінції біля Константинополя) Софія похована на Черкащині в містечку Тальне. Недавно місцевий краєзнавець Вадим Мицик зацікавився дивним тесаним каменем, що служив кладкою через річку Гірський Тікич, заліз під нього і знизу побачив епітафію – то був надгробок Софії.
– Про цю жінку багато писали ще за її життя. Збереглася велика кількість мемуарів, у яких життя Потоцької оцінювалося по-різному – від захоплення нею до звинувачень у шпигунстві на користь Польщі чи Росії. Життя Софії - це розповідь, як проста "пацанка" з Константинопольських передмість увійшла у вище аристократичне європейське коло і стала політичною фігурою того часу.
Кохання й політика у житті прекрасної грекині йшли поруч. А краса допомагала виплутуватися зі складних життєвих ситуацій. 12-річною дівчинкою її разом із сестрою за копійки купив посол Польщі Кароль Лясопольський. Дівчата призначалися для королівського гарему, але до Варшави не доїхали. Обох перекупив комендант Кам'янця-Подільського Юзеф Вітт – уже за тисячу злотих. Софія довгий час перебувала у своєї сестри, яка мешкала в Хотинській фортеці. Через два роки син коменданта Кам'янець - Подільської фортеці одружився з Софією і повіз її в закордонну подорож. Розумною та прекрасною жінкою захоплюються Відень, Венеція, Париж… Подейкують, що сам Людовік XVI, побачивши цю "la belle Phanariote", вигукнув: "Для такого діаманта потрібна й коштовна оправа!" І вона змінювалась одна за одною. Німецький імператор Йосиф ІІ, шведський король Густав ІІІ, граф Прованський, в майбутньому – Людовік XVIII, фаворит російської імператриці Катерини ІІ граф Потьомкін… Саме цьому зв'язку завдячує своєю появою місто Миколаїв.
Ось що писав у 1818 році "Украинский вестник": "Графиня Витт – причиною тому, что родился и возрос, возрос и распустился сей цветок среди одичалой природы. Одно ея слово, и на диких берегах Ингула явился город, на месте бедных рыбачьих хижин – огромные палаты Спасск и Богоявленск..."
Але Софія була не лише коханкою Потьомкіна, але і його політичним агентом. Виконуючи таємні доручення князя і Катерини ІІ, вона їздила і в Стамбул, і до Варшави.
1791 р. - останнім завданням 25-річної графині став візит до Варшави з метою звабити графа Потоцького, схилити його на бік російської імператриці. Місію красуня Софія виконала блискуче. Маршал конфедерації Станіслав Фелікс Потоцький визначив долю Польщі, підписавши акт конфедерації. Це означало повний переділ кордонів і введення російських військ під приводом дотримання порядку. Польща втратила незалежність, Потоцький втратив не лише голову, але й батьківщину, отримавши навзамін красуню-дружину. Історія їхнього кохання, втіленням якого став уманський дендропарк Софіївка, перетворилася на хрестоматійну.
1800 р. - на санях графиня в'їжджає в парк. Надворі – травень, тому замість снігу доріжки посипані сіллю…
1822 р. - вона помирає в Берліні. Софію ховають в Умані у православній церкві, але в середині 40-х років ХІХ ст. внаслідок землетрусу стіни церкви тріскаються, що дало привід вимагати міщанам перепоховати Потоцьку. Це робить її дочка, яка везе труну матері в свій маєток у Тальне. Софію ховають удруге біля міської церкви. Вже у ХХ ст. церкву руйнують і на її місці будують хлібзавод. Досі могилу графині не знайдено. Смерть Потоцької стала такою ж легендою, як і її життя…
Чоловік Софії, Станіслав Потоцький мав володіння на правобережній Україні із центром у Тульчині, де розташовувався його палац, що набагато перевершував своєю розкішшю палац Олександра Суворова. Станіслав був кавалером ордена Олександра Невського та обох польських орденів. Він також уславився як автор низки політичних та історичних трактатів («Вічне безкоролів’я», «Про спадкування трону в Польщі», «Протестація проти трону в Польщі»,«Відозва обивателя і послання до народу», «Історія натуральна, або забавне задоволення і позиція по Щенсни Потоцькому». Поляки недолюблювали Станіслава Потоцького, вважаючи його зрадником. Нагадаємо, що у 1795 році третій поділ Речі Посполитої поставив крапку в історії потужної держави, яка відродилася тільки у ХХ столітті. Станіслав Потоцький після нетривалої вимушеної еміграції повернувся до Російської імперії, до складу якої відтепер входили його українські землеволодіння, і став служити Катерині II.
Дендрологічний парк, побудований на честь коханої жінки, став окрасою володінь Потоцького. Чарівна грекиня Софія Глявоне-Челіче-Вітт (1760 – 1822), з роду Панталіса Мавродато, виходячи заміж за графа після семи років позашлюбного зв’язку, заявила про своє бажання мати дендрологічний парк, подібний до того, який вона бачила у Версалі. І Потоцький виконав її забаганку. Спорудження «Софіїївки» обійшлося цьому можновладцю у 15 мільйонів при його річному доході 3 мільйона злотих. Це уманське диво будували українські кріпаки за кресленнями Людвіга Мерцеля, у цілковитій відповідності з тодішніми уявленнями про садово-паркове мистецтво.
