Як під Хотином запорізькі козаки                                                      врятували Європу

         Безумовно, Хотин - невеличке містечко з населенням близько 12 тисяч чоловік - прикраса Буковини та Поділля. Фортеця, яка знаходиться зовсім поряд з містом - пам'ятка фортифікаційного будівництва XIII - XVIII століть. Розміщена вона дуже вдало - на високих й крутих схилах Дністра, на перехресті важливих торговельних шляхів.

         Комплекс споруд Хотинської фортеці складається з замку, до якого входять такі архітектурні об'єкти, як башти, церква, казарми, вишуканий палац коменданта. Нарешті, фортеця була дуже добре захищена системою земляних укріплень. Вдале розташування Хотина було причиною багатьох конфліктів саме на землях Буковини та Поділля. Але повернемося до часів занепаду Київської Русі. З кінця XIII століття містечко Хотин було в складі могутнього Галицько-Волинського князівства - саме в цей час східні слов'яни спорудили невелику фортецю на високому правому березі Дністра. Після спустошливої Батиєвої навали територія Галицько-Волинської землі стає ласим шматком для численних сусідів (які і раніше не раз зазіхали на Південно-Західну Русь) - угорців, поляків, литовців, волохів, молдаван. Не оминула ця доля і Хотин, який вже з другої половини XIV століття опинився під владою господарів Молдови. Так Штефан III зміцнив фортечні стіни і довів їх висоту до 40 метрів. Нарешті, фортеця й отримала бойове хрещення, коли в 1476 році Хотинський замок відбив атаки турецьких військ.

         І все ж на початку XVI століття Молдова потрапила у васальну залежність від турецького султана. В Хотині з'являється турецький гарнізон, будуються мечеть, торгові склади. Економічне життя південного Поділля розвивалася завдяки ярмарках, на яких можна було купити майже все - від худоби та кож до коштовностей. Річ Посполита (союзна держава - Королівство Польське і Велике князівство Литовське) не могла змиритися з наявністю на своїх південних кордонах форпосту турецько-татарської експансії. Нарешті настала розв'язка: у 1620 році спалахнула чергова польсько-турецька війна, яка отримала назву Хотинська. Для поляків війна почалася з катастрофи - під Цецорою (Молдова) у жовтні того ж року 10-тисячний загін під керівництвом коронного гетьмана Станіслава Жолкевського було повністю розгромлено 40-тисячної турецько-татарської армією. 23-річного Богдана Хмельницького, майбутнього нашого знаменитого гетьмана, який був серед реєстрових запорізьких козаків, татари захопили в полон. Султан Порти Осман II, отримавши у «дарунок» голову С. Жолкевського, нанизану на кол, прийшов до остаточного рішення покінчити з Річчю Посполитою. Навесні 1621 (ще наприкінці 1620 турки знову захопили Хотин), після відлиги, а необхідно зауважити, що в ті часи війни велися переважно у теплі 7-8 місяців року, турецько-татарська армія, яка налічувала за різними даними від 200 до 400 тисяч вояків, розпочала бойові дії на півночі Молдови.

         Польща як завжди не мала якоїсь єдиної позиції, частина шляхтичів взагалі ігнорувала заклики ксьондзів до єднання. Ситуація в Європі була не менш складною - ще з 1618 року там йшла Тридцятирічна війна (1618 - 1648). Єдиновірних з Польщею Габсбурзька імперія була зайнята придушенням повстання в Чехії. Зрештою литовський гетьман Карл Ходкевич зумів зібрати близько 40 тисяч воїнів і вирушив до Хотина. В дорозі значна частина шляхтичів зі своєю свитою дезертирував. Тому до Хотина дісталося лише 35 тисяч воїнів. Захистити Польщу й її короля могли тільки запорізькі козаки. Петро Конашевич-Сагайдачний, визнаний їх ватажок, переможець турків і татар під Кафою і Трапезундом, активний учасник походу польського королевича Владислава на Москву в 1617 - 1618 роках, в 1621 році не був гетьманом, але вплив серед козаків зберігав. На переговорах з королем і сеймом у Варшаві, метою яких було отримання надійних гарантій від поляків (збільшення реєстру, розширення прав козаків, захист православної віри, виплата заборгованості з грошового забезпечення), Сагайдачний все ж вирішує подати руку агонізуючої метрополії. Більша частина запорожців на чолі з гетьманом Яковом (Яцьком) Бородавкою підійшла до Хотина зі сходу, а П. Сагайдачний з невеликим загоном прямував з півночі. Саме тоді відбувся дуже прикрий випадок - загін потрапив в засідку і, хоча Сагайдачний вижив, він отримав рани, які виявилися смертельними - через півроку, 10 квітня 1622 року, гетьман помер у Києві.

         Але до цього відбулися, без сумніву, доленосні події в історії Європи. 12 вересня 1621 в стані козаків відбувся заколот - Я. Бородавка був усунений від влади, заарештований і страчений за вироком великого кола. Турки намагалися вмовити козаків погодитися на сепаратні переговори, але марно. 40-тисячна армія запорожців об'єдналася з поляками ще 2 вересня. Сутички тривали без перерви до 29 вересня. Українські козаки в них виявили чудеса масового героїзму. Відчайдушні атаки турецько-татарської армії були спрямовані в основному проти позицій, зайнятих козаками. Останні виявили залізну дисципліну, стійкість, чудову військову підготовку. Маючи перевагу над ворогом у мобільності, швидкості реакції, злагодженості та маневреності, козаки відбили всі атаки (прекрасно показала себе їх артилерія), а потім перейшли в контрнаступ. Запорожці увірвалися до турецького табору, пограбували обоз ворога й забрали декілька гармат, але відступили, бо ворог мав велику перевагу в чисельності. Козаки відступили, зберігаючи бойовий порядок, на свій лівий фланг об'єднаної армії. Втрати мусульманської армії на той час були величезними - до 20 тисяч чоловік. Останній великий штурм турки й татари провели 28 вересня, а вже 3 жовтня 1621 війна для Османа II було програно - 30 тисяч загиблих, хвороби, погане постачання й дезертирство у величезній армії зробили свою справу. 9 жовтня деморалізована поразкою Туреччина була змушена підписати мирну угоду, що було вигідно Речі Посполитої й зафіксувала провал далекосяжних планів Порти. Кордон було зафіксовано по Дністру, хоча Польща й віддала Хотин Молдові.

         Заслугу запорожців і особисто П. Сагайдачного у цій перемозі важко недооцінити. Навіть польські історики визнавали провідну роль українців у Хотинській війні. А за словами Івана Франка, «Туреччина, здобувши перший рішучий відсіч під Хотином в 1621 році, почала скочуватися з зеніту своєї величі і сили». А король Речі Посполитої Сигізмунд III так і не виконав обіцянок, які давав раніше П. Сагайдачному. «Відплатою» козакам за безцінну допомогу стала заборона козакам ходити на Кримське ханство і на чорноморське узбережжя Туреччини. Реєстр згодом (1625 р.) був таки збільшений до 6 тисяч, але саме козаки залишилися дуже невдоволені поведінкою «старших» братів, які навіть не покрили їм величезні військові витрати. Як би знадобився у цій ситуації талант дипломата рівня гетьмана П. Сагайдачного! Ще один раз саме Хотин став місцем, де Туреччина зазнала дуже чутливе поразку. У 1672 році Порта розпочала військові дії проти Речі Посполитої, яка була послаблена численними війнами середини XVII століття (після Визвольної війни українського народу були ще війни союзної держави з Московією, Швецією, Бранденбургом (Пруссія), Трансільванією), а також відсутністю союзників і єдності серед магнатів. Знову, як і 50 років тому, шляхта не бажала воювати, король Михайло Вишневецький, людина непопулярний і бездарний, мав більше ворогів, ніж друзів. 100-тисячна армія турків і татар вторглася на землі Поділля і в серпні 1672 року після довгої облоги було взято фортецю Кам'янець (Кам'янець-Подільський) - ці події, з деяким перебільшенням польської звитяги, описуються в чудовому з художньої точки зору романі польського письменника Г. Сенкевича «Пан Володиєвський». Турки незабаром обложили Львів, і в жовтні 1672 комісари Речі Посполитої підписують Бучацький мирний договір, за яким до Порті відходило майже все Поділля. Але сейм не визнав договору, війна продовжилася. Майбутньому королю Речі Посполитої (з 1674 р.) Яну Собеському вдалося розгромити ворога під Хотином у 1673 р., але складна ситуація, як внутрішньополітична, так і відсутність у Польщі союзників, дозволила Туреччині нівелювати цей успіх поляків. Ян III Собеський у 1683 році отримає блискучу перемогу над турками під Віднем, але лише в 1699 році, після завершення 17-річної війни, під польську корону повернеться захоплена частина Поділля з Хотином.

         У 1711 році Туреччина знову скористалася негараздами у Польському королівстві (боротьба між Августом Сильним і Станіславом Лещинським) і захопила Хотин. Ще чотири рази (в 1739, 1769, 1788, 1807 рр..) Стіни фортеці «бачили» боротьбу за цей ласий шматочок - їх штурмували російські та австрійські війська. Врешті-решт в 1812 році Хотин став непомітним прикордонним містечком Російської імперії. Менш насиченим подіями була подальше життя містечка та фортеці, яка зробила його дуже відомим, принаймні для людей, які знають історію. Але саме події XVII століття подарували нам найцікавіші сторінки історії Хотина, які з повним правом можна зарахувати до подій загальноєвропейського масштабу.